• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Наші свята

Мова моя, ти – чарівна зірниця!

Учень:

Добрий день вам, любі друзі!

Хай вам щастя – доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий, довгий вік!

Учениця:

Починаймо наше свято!

Людей зібралося багато,

Щоб веселитись і співати,

І рідну мову прославляти!

Учень:

Звуків дуже є багато,

У природі все звучить.

Свище вітер, грім завзято

В темнім небі стукотить.

Учениця:

Навесні співає пташка,

І струмочок жебонить

Джміль гуде, дзвенить комашка,

Все по – своєму звучить.

Учень:

Звуки всі пізнати можна,

Хоч багато в світі їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога, сум чи сміх.

Учениця:

Але звуки ці не мовні6

Стукіт, грюкіт, шелест, свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист.

Учень: А чи завжди люди вміли розмовляти? Чи спілкувались вони між собою за допомогою мови?

Учениця: Про це можна довідатись, заглянувши в наше далеке – далеке минуле.

Учень: Наша мова сягає своїм корінням у глибоке минуле. Коли завітали у Києві до Державного історичного архіву, то можна переконатись у тому, що в ХV – XVII ст. судове й державне листування велося українською мовою, за доби середньовіччя користувались нею і в Румунії.

Учениця: Збереглися збірники з українськими піснями і в Югославії. Навіть володар Великого Литовського князівства Август ІІ добре розмовляв і писав українською мовою. Нею він писав листи до матері – італійки королеви Бони.

Учень: Сьогодні викладання української мови здійснюється в малій семінарії святого Йосафата у Прудентополісі (Бразилія) майже при всіх українських церквах працюють суботні курси українознавства.

Учениця: Українську мову можна почути в Канаді, Великобританії, Мексиці, США, Німеччині, Аргентині, Венесуелі, Парагваї, Греції, Китаї, близько 40 країн світу.

Учень: Історію, географію, літературу та мову України вивчають у 28 коледжах та університетах США. В штаті Парана діє єдиний у Південній Америці університет, де викладають українську мову, літературу й історію.

Учениця: А в Парагваї деякі місцевості мають суто українські назви: нова Україна, Нова Волинь, Тарасівка. В столиці Уругваю Монтевідео та в столиці Венесуели Каракас є вулиці під назвою «Україна»

Учень: Наше слов’янське письмо пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас. Поклав початок цьому один дуже давній і беручкий народ – фінікійці, які жили за 30 століть до нас. На нашу землю ця азбука прийшла 1000 років тому, весь час змінюючись і вдосконалюючись.

Учениця: Наша мова належить до високорозвинених мов світу. Багато зробили для вдосконалення мови представники народу – письменники, вчені, видавці книг.

Учень: Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташенята,

Ти полетиш де світу далечина,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова

Моря перелетиш і не впадеш

Допоки в серці буде рідна мова.

Звучить пісня «Україна»(Це моя земля)

Інсценізація легенди про виникнення писемності.

Учень: Жило на землі плем’я розумних людей. Вміли вони полювати, готувати їжу на вогнищі. А всі ці знання зберігали в пам’яті, діти вчилися у батьків, спостерігаючи за ними.

Учениця: І жила в цьому племені сім’я: мама, тато і донька Ая. Одного разу пішли тато з Аєю до лісу і вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотів вполювати звіра та списа забув удома. Взяв він тоді шматок кори і намалював листа дружині (писати тоді вміли тільки так)

Учень: Мама прочитала листа і закричала. Збіглися всі родичі племені. А жінка їм пояснила, що її чоловіка хоче ведмідь з’їсти і показала кожному листа.

Учениця: Всі схопили зброю і кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичів, подумав, що його хочуть вбити і почав тікати. Бігав доки не потрапив по дорозі на старця – мудреця. Почав просити у нього захисту.

Учень: Коли все з’ясувалось, то люди племені іще довго сміялися. Та старійшини задумались, щоб не було плутанини, вирішили придумати інше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали літери.

Учениця: Не знали, як назвати всі ці літери, а тут перед ними дівчинка гралась на ім’я Ая. Отож, вирішили, що першу літеру назвуть А, а останньою буде Я. Згодом були названі всі літери.

Учень: Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усними, а й письмовим мовленням.

Учень:

Знайте всі, мої шановні,

Не забудьте це, бува:

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

Учениця:

Звуки, зібрані у слово,

Ще в далеку давнину

Утворили рідну мову,

Українську, чарівну.

Учень:

А щоб ми все розуміли,

Щоб могли багато знать,

Звуки – букви нам створили,

Щоб писати і читать.

Учениця:

Їх взяли пошикували,

Щоб нікого не згубить

Та Абеткою назвали –

Ось її нам треба вчить!

Звучить пісня «Рідна мова».

Учень: Мова моя українська – батьківська, материнська

Я тебе знаю не вивчену – просту, домашню, звичну.

Не з – за морів прикликану , не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня – полем мені наговорена.

Учениця: Дзвоном коси прокована, в чистій воді смакована.

Болем очей продивлена, смутком багать продимлена.

З хлібом у душу всмоктана, в поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана і аж до скону залишена.

Разом: В серці моїм.

Учень:

Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче і миліш, і дорожче в час недолі?

Рідна мова! Рідна мова! Що в єдине нас злива,-

Перші матері слова, перша пісня колискова.

Учениця:

Як розлучимось з тобою, як забудем голос твій,

І в Вітчизні дорогій говоритимем чужою?

Краще нам німими стати, легше гори нам нести,

Ніж тебе розіп’ясти , наша мово, наша мати!

Учень:

Ні! В кім думка прагне, хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричать: в рідній школі рідна мова,

І спасе того в недолі наша мрія золота,

Наші гасло і мета: рідна мова в рідній школі!

Разом: Мова рідна, слово рідне! Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько, тільки камінь має.

Учениця:

Як ту мову можна забути, котрою учила

Нас всіх ненька говорити, ненька наша мила?

От тому плекайте, діти рідну нашу мову,

І учіться говорити своїм рідним словом.

Звучить пісня «Гімн мові»

Учень:

Впала з неба в землю сонячна краплина,

Із краплини та виросла калина,

Стали до калини завертать дівчата.

Білим цвітом коси почали квітчати.

Учениця:

Солов’ї змостили гнізда на калині,

І з тих пір по світу диво – пісня лине,

Солов’їна пісня мова калинова.

А від них і наша українська мова.

Учень:

Мовонько моя ти калинова,

Звита з любові й тепла.

Ти матусі щира колискова –

Первоцвітом в полі розцвіла.

Учениця:

Ти тополі тихая розмова,

В сонячному просторі луна,

Ніжна, як сопілонька вербова,

Музика в століттях чарівна.

Учень:

Ти – привітна пісня журавлина,

Срібне щебетання солов’я.

Ти від серця і до серця линеш.

Мовонько, пораднице моя!

Звучить пісня «Будем козаками»

Учень: Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й нещасні сторінки. На долю України випали великі поневіряння: турецько – татарські орди, польські феодали, російський царизм хотіли поневолити наш люд.

Учениця: Забороняли мати власну історію, культуру, мову. Ось кілька сторінок «Скорботного календаря української мови».

Учень: 1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

Учениця: 1757 рік – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

Учень: 1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

Учениця: 1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

Учениця: 1884 рік – закрито всі українські театри.

Учень: 1908 рік – вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

Учениця: 1914 рік – російський цар Микола ліквідовує українську пресу – газети й журнали.

Учень: 1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

Учениця: 1983 рік – видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови в школах, що привело до нехтування рідної мовою навіть багатьма українцями.

Учень: 1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову, як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні…

Учениця: Зневажати мову мамину – біда,

Котра пустими зробить наші душі.

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.

Учень: Зневажати мову – зрадити себе,

А зрадників хто може поважати?

І стане чорним небо голубе.

Вмиратиме у муках рідна мати.

Учениця: О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був і є і буде у віках.

Звучить пісня «Мова єднання»

Виходить Мова в українському одязі з калиною, квітами в руках.

Мова: Я ваша мова, діти, рідна мова

З роси, й води, з квіток і джерела.

Така, як зірка ніжна світанкова,

На цій святій землі завжди жила!

Саме земля мене таку зростила.

Чарівну, мудру, світлу, осяйну

Дала мені могутні дивокрила,

Вдягла в слова, як у квітки весну

І хоч мене хотіли розтоптати,

Та я жива, і я до вас прийшла,

Щоб вас до зір далеких піднімати.

І до сердець не допустити зла.

Щоб гордо йшли по світу українці

Й несли усім своїх сердець тепло.

За руки взявшись, а не поодинці,

Щоб людство в мирі й радості жило.

Я ваша мова, діти, рідна мова!

І поки я жива – народ живе.

Із глибини віків несу я кожне слово,

І хай воно вам до сердець пливе.

Щоб діти патріотами зростали,

Любили край свій рідний й берегли.

Щоб ви усі на захист мови стали

І розмовляти правильно могли.

Учень: У моєму вірші всі слова починаються на букву «ЕС»

Сад спочиває, спить спокійно,

Ставок старечий стуманів.

Стежина – стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє.

Сосна світлішою стає.

Серпанок світиться світліє.

Сон сновидіннячка снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати1

Співають сотні солов’їв!

Скоренько стало скрізь світати,

Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна,

Сопілка, скрипонька співає,

Співає серденька струна!

Учень: До перлин української мови належать скоромовки, прислів’я, приказки. Віками їх складав народ. Давайте пригадаємо.

Будь господарем слова свого.

Впік мене тим словом, не треба й вогню.

Де мало слів, там більше правди.

І від солодких слів буває гірко.

Не так то він діє, як тим словом сіє.

Шабля ранить тіло, а слово – душу.

Праця годує, а лінь марнує.

Земля чорна, а білий хліб родить.

Орел на горі, перо на Орлі.

Учениця: Перевіримо, чи ви кмітливі, вмієте відгадувати загадки.

1. Що то за пані у білім жупані?

Дружить з рогачами, горщиками, казанами,

В роті в неї смакота. Що за пані то така?

(піч)

1. Без рук без ніг кланяється в кожний бік (колиска)

2. З усіх боків горб, ніг не має, а замість голови – дірка (горщик)

3. Рогатий, а не віл, їсть – їсть, а не ситий, людям подає, а сам у куток йде. Роги дужі має ними у вогонь літає, горщика з печі витягає. (рогач)

Учень: Послухайте українські частівки про слова архаїзми.

1. Ох і гарне слово «віз»

Має четверо коліс.

Мерседесом замінили

Слово – архаїзм лишили.

1. У жупан колись вдягались

Й холодом не переймались.

А тепер у шубах ми

Утікаєм від зими.

1. В нас Максимко Бондар вчиться,

Ціла школа ним гордиться.

Бондарі – люди умілі.

Діжки з дерева робили.

1. Каменяр, кобзар, різьбяр –

Рід занять і божий дар.

Макогін, рядно, рушник –

До цих слів з дитинства звик.

1. До гречаника візьмуся,

З баняка води нап’юся.

Молоко в дійницю ллю,

Рідне слово я хвалю.

1. Ми частівки заспівали,

Щоб ви нам аплодували.

Мова рідна – річ корисна,

Барвінкова , гарна, чиста.

Учениця: До ваших сердець дійшли слова про багатство, красу та мелодійність української мови. Спробуємо дібрати слово у вірші про мову.

Щоб розумним і мудрим стати, треба рідну мову (знати).

А щоб вміти говорити, треба рідну мову (вчити).

Знає кожен з нас чудово – не прожити нам без (мови).

Рідна ж мова пелюсткова, мудра, світла (світанкова)

І дзвенить щодня і в свята, бо вона така (багата).

І така джерельно чиста наша мова (промениста)

Чарівна і калинова наша мова (веселкова).

В ній такі слова чудові, хліб і сіль (на рушникові)

В ній в віках батьки і діти, як без мови в світі(жити)

Понад світом хай лунає, хай ніхто (не забуває)

Рідну мову українську, мудру, щедру, (материнську)

Своєї мови не цурайтесь, ні в грізні, ні в щасливі дні.

Любіть її завжди, пишайтесь, хай будуть долі в вас ясні.

Звучить пісня «Рідна Україна»

Виходять учні . Читається «Молитва до мови» за К. Мотрич.

1. Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, Євшан – зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народжена.

2. Мово наша! Мудра Берегиня що не давала погаснути зеленому вогнику роду нашого й тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави й гордого духу.

3. Мово! Велична молитва у своїй нероздільній Трійці, що єси ти і Бог – Любов, Бог – Віра, Бог – Надія! Мово, що стояла на чаті коло вівтаря нашого храму й не впускала туди злого Духа скверноти, злого Духа виродження, злого Духа ганьби.

4. Мово наша! Дзвонкова криниця на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від могил магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала ти сталевим духом, давала їм силу й здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе цілющу джерельну і невмирущими ставали ті, що молилися за дароване Тобою слово.

5. Прости! Воскресни! Повернися! Розродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку душі й освіти свято руську землю. Русь Україну возвелич, порятуй народ її навіки.

Вчитель: Мово моя, ти - чарівна зірниця,

Що освітлює шлях в майбуття.

Дорога, рідна, мила душі українця

Ми з тобою ідемо в життя.

Тож розправ свої крила, лети на свободу.

І над світом чарівно звучи!

Закріпися навічно у серці народу,

Мово рідна моя, не мовчи!

Звучить пісня «Квітуча Україна».

Коментарi